Гаврилівку засновано 1812 року в Менчикурській долині поблизу урочища Довгий Під. Першими поселенцями були державні селяни з Великої Білозерки Г. Шкиндар та Ю. Шматько, які того року заснували хутір. Від імені першопоселенця Гаврила Шкиндара й пішла назва села.
Обабіч Гаврилівського хутора осідали нові переселенці — переважно вихідці з Великої Білозерки. У 1855 році розрізнені хутори злилися в єдине село, в якому налічувалося 200 дворів. Того ж року за рішенням великобілозерського та гаврилівського селянських сходів частину переселенців повернуто до Великої Білозерки.
Переселяли сина до батька, меншого брата до старшого, або одного з братів до двох інших. Внаслідок такого переселення у Гаврилівці залишилось 127 дворів. Але населення зростало переважно за рахунок нових переселенців з північних губерній, які шукали вільних земель. В 1862 році сюди прибуло 14 сімей (57 ревізьких душ) з Київської губернії. 1864 року в селі вже проживало 694 чоловіка.
Станом на 1886 рік в селі Гаврилівка Веселівської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії мешкало 1414 осіб, налічувалось 190 дворів, існували православна церква та лавка.
Напередодні Першої світової війни із 3920 чоловік населення Гаврилівки 1022 чоловіки постійно перебували на заробітках за межами села.
Село постраждало від Голодомору 1932—1933 років, організованого радянським урядом з метою винищення місцевого українського населення. Кількість встановлених жертв згідно з даними Державного архіву Запорізької області — 248 осіб.
У 1962—1965 роках належало до Михайлівського району Запорізької області, відтак у складі Веселівського району.
